Князі Острозькі: українські просвітителі чи провідники королівської політики на українських землях

Остро́зькі - давньоукраїнський князівський рід XIV — початку XVII століть.  Засновником роду вважають князя Данила Острозького.

      Князі Острозькі відіграли вагому роль в історії українських земель. Саме вони після розпаду Київської Русі, а пізніше загибелі Галицько-Волинської держави виступили продовжувачами давньоруських політичних та культурних традицій. Особливо помітною роль Острозьких була в ХV – ХVІ ст., коли Україна-Русь переживала складні часи, опинившись між римо-католицькою Європою та ісламським Сходом. У цих складних умовах предкам українців було непросто зберегти свою етнічну, культурну й пов’язану з ними конфесійну православну ідентичність. Чимало русинів-українців у той час покатоличилось, «обусурманилось». І в тому, що вони все-таки змогли зберегтися як етнос зі своєю специфічною культурою, є чимала заслуга князів Острозьких.

     На жаль, в українській історіографії історія діяльності представників цієї князівської династії є недостатньо дослідженою. Найкраще досліджена діяльність Костянтина Івановича та його сина Костянтина – Василя Костянтиновича Острозького.

     За умов католицького впливу, що дедалі зростав, Костянтин Іванович – ревнитель християнської віри східного обряду чимало зробив для захисту й розвитку православ’я, надавав матеріальну й політичну підтримку розвитку церковно – культурного життя в Україні. Боровся за відновлення духовної величі Києво – Печерської лаври. Але Костянтин Іванович прославився більше як полководець Більше батька своєю культурно – просвітницькою діяльністю відзначився син Костянтин – Василь Костянтинович Острозький - ДАЛІ -  КОСТЯНТИН.

      Князь Костянтин був різнобічно освіченою людиною, володів кількома мовами, добре розумівся на основах православного, католицького та протестантського богослов’я. Усвідомлюючи значення науки, просвітництва і друкарства, він у 1576 р. заснував власним коштом в Острозі академію. Це був перший на слов’янських землях навчальний заклад європейського типу. В цій школі православна молодь здобувала освіту в православному дусі. Багато діячів, які відзначилися в національно-церковному житті України ХVІІ сторіччя, здобули освіту в Острозькій академії. У 1576 р. її називали «тримовним ліцеєм» або слов'яно-греко-латинською академією. У цій школі вивчали не лише слов'янську, а й грецьку, латинську, польську мови. Програма навчання передбачала й інші предмети «семи вільних мистецтв», передусім риторику, діалектику, астрономію. Вивчали також філософію і богослов'я.

    Навколо Острозької академії згуртувалися кращі сили України,інтелектуали, її провідні наукові сили,які повели вперед українське шкільництво, педагогіку, рідну мову, літературу, мистецтво, науку,культуру, книгодрукування. Професорсько-викладацьку й наукову роботу тут вели українці.  Працювали у ній і зарубіжні вчені світового рівня. Це був солідний загін вчених, який, як уже зазначалося вище, підняв Острозьку школу до рівня академії і розгорнув широку письменницьку та наукову діяльність. Острозька академія користувалася великою популярністю серед українського народу й набула широкого світового визначення. 

    Навчалися у ній  не тільки шляхетські діти, а й селянські. Про педагогічні успіхи академії свідчать імена її славетних вихованців, таких як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, учений та письменник Мелетій Смотрицький, українські культурно-освітні діячі Іван Борецький та Дмитро Самозванець та ін.

    На прохання Костянтина зі Львова до острога приїхав першодрукар Іван Федоров. Він був запрошений для роботи в заснованій Костянтином друкарні ( у 1576 р). Покладаючись на вчених і просвітителів, які зібралися довкола нього, князь задумав грандіозну справу – видання Біблії церковно – слов’янською мовою.

 На той час вже існували переклади окремих книг старого і Нового Заповітів. Проте зберігалися ці переклади в поодиноких рукописних примірниках у різних куточках православно – слов’янського світу, рясніли допущеними перекладачами й переписувачами неточностями і явними помилками, містили різночитання, що спотворювали тлумачення Святого Письма.

     Князь енергійно взявся за організацію видання Біблії. На його особисті гроші були відправлені до різних міст люди, що провадили пошуки біблійних грецьких текстів і слов’янських перекладів. Оригінали  й копії  везли в Острог, де їх звіряли, редагували і зводили в єдину книгу, яка одержала назву «Острозька Біблія». Оздоблену високохудожніми гравюрами, її було видано у 1581 р.

     Видання «Острозької Біблії» за умов польсько – католицького тиску і невтішного стану православ’я загалом було культурно – просвітницьким подвигом. Слов’яни східного обряду отримали біблійні тексти зрозумілою їм мовою. Цю роботу за її за її значущістю можна порівняти з перекладом і публікацією Біблії німецькою мовою, що їх на півстоліття раніше здійснив Мартін Лютер.

    Примірники «Острозької Біблії» почали швидко розходитися українсько – білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляючи до Московського царства, а також до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. Цим виданням широко користувалися православні аристократи й церковнослужителі. Проте особливу роль «Острозька Біблія» відігравала в демократичному середовищі православних братств, які масово виникали в містах України в ІІ пол. XVII ст.  Братства були осередками освіченості, мали школи та бібліотеки.

    Діяльність Острозької друкарні не обмежувалась виданням Біблії, тут працювали над різноманітною релігійною та навчальною літературою. В 1587 р. в Острозі вийшла перша полемічна, спрямована на захист православної віри від нападок із боку католиків, праця Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного», а невдовзі – «Книжиця» Василя Сурозького аналогічного ідейного спрямування. В друкарні також було надруковано  першу граматику церковнослов’янської мови, три видання Часослова тощо.

     Костянтину належить особлива роль у боротьбі із запровадженням церковної унії на українсько – білоруських землях. У ситуації всебічного тиску на віруючих візантійського обряду  Костянтин Острозький виявився серед найстійкіших православних аристократів і державних діячів Речі Посполитої вищого рангу, які виступили проти унії.

У широко розповсюдженому листі князь проголосив ініціаторів унії «вовками в овечій шкурі», що зрадили свою паству. Й закликав віруючих до відкритих виступів. Костянтин Острозький надіслав офіційний протест королю Сигізмунду ІІІ, але той його проігнорував. Тоді князь вступив в антикатолицький союз із польськими протестантами, погрожуючи підняти збройне повстання. Під його впливом шляхта, що залишилася вірною православ’ю, збиралася на повітові сейми, де виступала проти унії. Провідні монастирі теж висловили неприйняття унії. Проте можливості протистояти уніатству й католицькому натиску були не в усіх однаковими. У найближчій до Польщі Галичині й на переважній частині Волині позиції католицизму наприкінці XVI ст. були досить сильними і влада належала католикам, зокрема і з вельможних західноукраїнських родів. А в Середній Наддніпрянщині польсько – католицький вплив був малопомітний. Одна з причин – посаду київського воєводи зберігав за собою Костянтин Осторозький. Це не дозволяло уніатам широко починати в Києві та окрузі насильницькі дії проти православних. Підпорядкуванню папі тут рішуче противилися, особливо духівництво, козаки і городяни.

    Варто згадати і благодійництво князя Острозького. У Києві завдяки його клопотанням і матеріальній підтримці були відновлені Кирилівський і Межигірський монастирі, досягла розквіту Києво – Печерська лавра, були споруджені церкви – Миколи Доброго й Різдвяно – Предтечинська на Подолі. Костянтин Острозький був патронатом понад тисячі храмів.

     Меценатство, просвітницька робота, видавнича діяльність і політичне заступництво князя, допомогли українському православ’ю вистояти і зміцніти.

Однак процес покатоличення й полонізації українсько – білоруської аристократії ставав незворотним. У католицизм переходили колись найвідоміші православні княжі родини. Ще за життя його діти теж перейшли в католицизм, вірним православ’ю залишився тільки син Олександр, але  він помер раніше за батька.

Його син  Януш полонізувався У 1624 р. Академія занепала, бо в цей час внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич на її місці заснувала езуїтську колегію. Національна зрада її зайшла так далеко, що своїм заповітом 1654 р. власні численні маєтності й великі суми грошей вона записала полякам і при цьому жодного шеляга не подарувала українцям.

Отож, даючи відповідь на запитання: «Князі Острозькі: українські просвітителі чи провідники королівської політики на українських землях?» можна твердо відповісти – українські просвітителі.

- Адже князі Острозькі були щедрими меценатами, дбали про розвиток освіти і культури, обстоювали інтереси православ’я, зробили свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії;

- М. Грушевський назвав діяльність К. В .Острозького «першим національним відродженням України»;

- Селянський син Іван Франко дав високу оцінку князям Острозьким, зокрема Василю-Костянтину. Особливу увагу звертав Іван Франко на культурну діяльність князя, називаючи «славним князем у просвіті» і вказуючи на його значний внесок у справу культурного розвитку: «Він то зрозумів, що без просвіти Русь не може двинутись з упадку, і православіє не може остатись перед напором латинства

- Ще один селянський син, Іван Огієнко, теж високо оцінив діяльність В.-К. Острозького. Вчений зазначав: «Закладаються у нас нові огнища, що боронять рідну культуру і старо-батьківську віру од унії, а в місті Острозі, на чолі з незабутнім патріотою вкраїнським кн. В. К. Острожським (1526—1608) у другій половині ХVІ віку зароджується славна Академія Острожська. І коло цієї академії згуртувалися кращі сини України, її кращі наукові сили, що повели вперед і рідну літературу і рідну культуру». дійшов висновку, що «можна спокійно сказати: усі українські магнати, взяті разом, не зробили стільки для України, скільки зробив сам князь Костянтин».

- Не випадково, у 2008 році він був канонізований УПЦ КП.    

В 1560-х роках К.В.Острозький виступав за рівноправне входження Руси до складу державного утворення Речі Посполитої.
Був фактичним провідником Руси-України під час Люблінської унії 1569 року, підписав Люблінську унію. Уніати звикли підмінювати історію, і твердять буцім князь Костянтин хотів унії й сам. Це не правда! Так хотів злуки, як хоче й кожен православний, але якої злуки? Кн. говорив, щоб зібралися всі православні церкви: усі східні патріархи, Москва, Молдавія й інші, і щоб спільно всі вирішили: чи хотять злуки, чи ні. Щоб усі церкви разом з Папою шукали дороги до поєднання. Отакої унії хотів князь Острозький!

Характерним було ставлення К.В.Острозького до актуального на той час питання об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання (надав кошти Іпатію Потію для поїздки до Риму, К.В.Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію, оминаючи князя, він виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору; не сподівався, щоІпатій Потій (давній і близький приятель князя^[13]), який завдяки його сприянню став єпископом Берестейським та Володимирським, буде опікуватись ввіреною паствою, а його самого буде вважати тільки овечкою, що потребує проводиря.^[14]

Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого входили Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Христофор Філалет (Мартин Броневський),Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайкота інші.

Матеріал взято з Вікіпедії - вільної енциклопедії

Рейтинг:

{[['']]}