Козацький подвиг Данила Братковського

Данило Братковський – талановитий поет і захисник православ’я.

З церковних документів відомо, що рід Братковських жив у селі Свіщів Луцького повіту. Богдан Братковський побудував тут православну церкву і забезпечив її доходами, можливістю протистояти унії.

Був старостою Луцького православного братства. Його син Данило Братковський народився десь в 30 – 40 роках ХVІІ ст. Він здобув на той час блискучу освіту. Був добре знайомий з класичною літературою. Побував в Італії. Його вірші з великою силою викривають пороки шляхетського суспільства – пияцтво і продажність. Не наука, не громадські заслуги шануються в тому суспільстві, а гроші.  Хто платить, хто частує, той невинний у суді, той славиться Демосфеном на сеймі, той одержує староства і посади, той усюди користується повагою і може зневажати кожного, особливо бідняка, навіть найрозумнішого. Моральне падіння розклало шляхетське суспільство, сім’ю, державу.

Усе це добре знав Данило Братковський і талановито розкривав у своїх віршах. Знав, бо сам був збіднілим шляхтичом. Він знав козацьку історію Волині і всієї України. Його дитинство опалила епоха української революції і руїни. Він жив надією, що український народ усе ж виборе своє право бути вільним, незалежним, державним народом. Він, шляхтич , сам був гноблений за вірність вірі православній і мові рідній, за бажанням бачити як не йому, то онукам свою Волинь вільною від будь – яких чужинців, щасливою. І для цього прагнув щось робити, діяти, шукати спільників.

Для цього трапилась добра нагода. На сеймовий збір з питань  православної віри й  унії король Собеський збирав послів від різних земель. Братковський з допомогою іншого православного дворянина Ремігіяна Сурина згрупував православних дворян Волинського і Київського воєводств, які виробили вимоги до сейму щодо гарантії православній вірі. Ці вимоги були записані в інструкціях послам, які їхали на сейм 1679 року. Там були і Данило Братковський, і шляхтич Юрій Гулевич, і князь Четвертинський. Однак успіху не мали. Король  підтримував унію. На сеймі було вирішено остаточно знищити козацтво на землях Речі Посполитої. Бо лише  воно було осередком волі і віри своєї. А щодо православних, то їм заборонили навіть селитися на тих  землях, які визволялися від турецьких загарбників. Там  могли жити лише католики й уніати. Лише вони могли там виробні магістратські  посади. Їх звільняли  від військових постоїв і повинностей. Окатоличена шляхта виявляла до  Братковського  велику  нетерпимість за його сатиричні вірші у виданій книзі. Йому погрожували збройними наїздами, побиттям. Поет мусив на деякий час переселитися  з Луцька до Львова. Стало зрозуміло, що легальна боротьба не дає результату. Тому в 1700 році Данило Братковський  вирішив  встановити зв'язок з гетьманською резиденцією Івана Мазепи. Адже лише українське козацтво захищає православ’я в Україні. Того року поет вирушив до Батурина. Літописець  Самійло Величко твердить, що Братковський з Мазепою був здавна знайомий. Зміст переговорів залишився невідомий. Але якусь підтримку, очевидно, було обіцяно.

Повертався Братковський додому глухими шляхами через поліські райони, де не такі щільні польські бойові чати. І все ж його було затримано в містечку Олика, кинули до в’язниці. Кількатижневі допити не дали підстав для звинувачень. І знову на волі.

Та тепер він був іншим. Він побував на козацьких землях, де владарював нескорений полковник Семен палій. Коли королівській владі потрібна була козацька сила у війні, Палію дозволено було в 1684 році сформувати козацький полк  у Фастові і заселити обезлюднілі землі  правобережної Київщини. Заведено було і козацьке самоврядування. Королівська влада пробувала привести козаків до покори. Але це не вдалося. Тоді вирішили розігнати козаків силою. Теж не вдалося.

Палій веде переговори з гетьманом Мазепою, щоб об’єднати відроджене козацтво Правобережжя з Лівобережною Гетьманщиною. Але уряд Москви не дає згоди. Тоді Палій підняв повстання проти панування польської шляхти з метою відірвати Правобережжя Польщі. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину і Волинь.

На початку лютого 1702 року до Фастова з’їхались на роду козацька старшина – наказний гетьман Самусь, полковник Семен Палій, брацлавський полковник Абазин. На тій раді був присутній і Данило Братковський. Сам цей факт свідчить уже, що волинського поета-шляхтича козацькі старшини високо цінували, довіряли йому важливу справу, яку задумали. Вирішено було на тій раді, що козацькі полки закличуть до зброї селян і міщан ще не зайнятих козаками районів Київського, Подільського і Волинського воєводств, виженуть звідти шляхетські війська і запровадять козацьке управління. Для успіху цієї великої справи Данило Братський за дорученням ради написав відозви до всього населення.  У відозвах він з величезною силою розкрив глумління над православними церквами і віруючими з боку польської шляхти, урядових королівських сил. Відозва кликала до всенародного повстання. Початок  призначався на ті дні, коли «посполите рушення» з Волині, Київщини кинеться на відсіч шведським військовим загонам, які вторглися в Польщу.

Так і сталося. Повстанці захопили Білу Церкву, Корсунь, Бреславль, Умань… міста і села швидко козачились. Чоловіки бралися до зброї, відгукуючись на відозви, писані Братковським.

З відозвою до волинян повертався до Луцька натхнений першими успіхами Данило Братковський. У нього було багать друзів серед духовенства, селян і міщан, служивих людей. Знав, що вони неминуче візьмуть участь у повстанні.

Але волинська шляхта уже творила свої загони для відсічі повстанням. Очолив їх каштелян волинський Франціск Ледуховський. Його патрулі в районі Заславля затримували багатьох людей, яких запідозрювали у співучасті у козацькому повстанні. Серед них був і затриманий і Данило Братковський, переодягнений у селянське вбрання. У нього виявилося кілька козацьких відозв із закликом до повстання. Розповсюдив він їх немало. Ці тримав для Луцька.

На першому ж допиті 17 жовтня 1702 року мужній патріот рішуче заявив лютій шляхті, що він сам писав ці листи і відозви, що «він дійсного робив усе залежне від нього, щоб допомогти козакам».

Допити і катування здійснював військовий суд. Козацький пропагандист не назвав жодного імені своїх спільників, яких мав і в Луцьку, і в інших місцях Волині.

Військовий суд вирішив – страта. Тримаючись із великою мужністю, Данило Братський пише з в’язниці заповіт своїм синам: міцно триматися свого народу і православної віри.

26 листопада 1702 року на стару ринкову площу перед замком у  Луцьку було зігнано сотні міщан. Майдан оточило шляхетське військо. Кат розрубав тіло патріота  на 7 частин. Згодом було страчено двох інших шляхтичів, зв’язаних з козаками – межиріцького війта Косовича і борсуковського боярина Маційовського.

Волинський поет Олександр Богачук присвятив Данилові Братському свою повість «Блискавка серця». Образ полум’яного волинянина-козака відтворив у трагедії «Остання ніч і Михайло Старицький(1899)»

Рейтинг:

{[['']]}