Декабристський рух і масонство в Україні

На поч. ХІХ ст. в Україну проникли філософські ідеї німецьких мислителів Гердера і Шеллінга. Філософи стверджували, що кожна нація наділена Богом особливими, лише їй властивими якостями, які вона в процесі свого розвитку повинна обов’язково розкрити. Ці ідеї вплинули на процес національного відродження українського народу, розгортання суспільно – політичного руху.

           Під час війни  з Наполеоном українські солдати і ополченці зблизька побачили життя західноєвропейських країн і вжахнулися неймовірною відсталістю своєї країни, необмеженою самодержавною владою, диким свавіллям і хабарництвом чиновників, варварським пануванням поміщиків, повною безправністю, страшною злиденністю та неосвіченістю народів Російської імперії. Багато офіцерів повернулося з ідеями Французької революції про Свободу, Рівність, Братерство. Поширення нових західних інтелектуальних та політичних течій створило сприятливе підґрунтя для виникнення в Україні у першій половині ХІХ ст. таємних політичних опозиційних товариств. Опозиційні настрої прогресивно налаштованого дворянства та інтелігенції знайшли прояв в організації масонських лож.

Масони – члени релігійно – етичних організацій «вільних каменярів», які зародилися в західній Європі в період середньовіччя, а найбільше поширилися у зв’язку з Французькою революцією кінця XVІІІ ст.

Історичний факт. Термін «масон», або «франкмасон» походить від французького «вільний каменяр», «муляр». Так у давнину називали майстрів будівельної справи, які споруджували храми. За своє досконале вміння вони отримували право безперешкодного пересування по територіях усіх християнських країн Європи. Ремісничі громади «вільних мулярів», намагаючись підкреслити свою виняткову особливість і значущість, оточували свої зібрання містичною обрядовістю, утаємниченістю. З початком Нових часів у Європі це почали переймати опозиційно налаштовані до влади релігійно – етичні організації. Вони запозичували і назву, і форму організації середньовічних каменярів – цехове об'єднання – ложу, яка мала свій статут, вимагала суворої дисципліни, активно захищала і підтримувала своїх членів.

Своєю метою вони ставили удосконалення людини, її внутрішнього світу як спосіб удосконалення суспільства та виправлення його вад своєю високоморальною поведінкою; об'єднання всіх народів світу в розумне суспільство на основі братерства, рівності, взаємодопомоги, «кожен член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним».

         До Росії масонські організації проникли наприкінці XVІІІ ст.  В Україну масонство було завезено з Польщі та Росії. Галичина та Правобережна Україна перебували під впливом польських масонів, Лівобережжя та Слобожанщина – російських. В Україні перша масонська організація виникла у 1742 р. у с. Вишнівці на Волині, але широкого розповсюдження тоді масонство не набуло. Особливо рух посилився після війни 1812 р. Протягом 1817 – 1819 рр. масонські ложі виникають в Києві, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кам’янці – Подільському, Дубно, Львові, Самборі,  та ін.  Їх члени були різні за соціальним та етнічним походженням; у ложі об’єднувалось по 20 – 80 чоловік.

         В 1917 р. в Одесі було засновано дві масонські ложі:  «Понт Евксинський» ( 70 чол.), засновником якої був  граф О. Ланжерон (француз  за походженням, місцевий урядовець), Іван Орлай, Іван Котляревський, та ложу «Трьох царств природи» - членами якої були Кирило та Петро Розумовські – онуки останнього українського гетьмана.  У Києві  у 1818 – 1822 рр. діяла ложа «З’єднаних слов’ян».  До складу цих лож входили представники різних національностей – росіян, українців, поляків, французів, греків, євреїв, італійців, німців. За фахом і характером занять це були урядовці повітових і губернських установ, вчителі, лікарі. Військові, купці та ін.

          Ці масонські ложі не мали конкретних програм щодо майбутнього українського суспільства, у їхніх «політичних дебатах» не було яскраво вираженого антиурядового змісту. Усі вони діяли в рамках пишномовного масонського гасла про об’єднання народів світу в «розумне суспільство, кожен член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для всіх».

          Масонська ж ложа «Любов до істини», заснована в Полтаві в 1818 р., з – поміж інших вирізнялася національним спрямуванням. Її членами були українські поміщики, переяславський предводитель дворянства Василь Лукашевич, Іван Котляревський. Найбільший інтерес у ложі викликало історичне минуле України. Чіткої програми вони не розробляли, зосередивши свою діяльність на піднесенні політичної свідомості українського дворянства. Ця ложа відігравала найбільшу роль у масонському русі.

            Великого поширення в Україні масонство не набуло. Уже в 1819 р. за наказом Олександра І була ліквідована полтавська ложа «Любов до істини», а 1 серпня 1822 р. імператор заборонив усі інші масонські ложі.

           Проте заборона масонства показала небайдужому українському дворянству, що змінити російське самодержавство і бюрократію за допомогою самоосвіти і високих гуманістичних цінностей не вдасться. Адже чиновники на них просто не зважають і безапеляційно відкидають. До того ж масонство мало зважало на національне гноблення українства. Тому патріотично налаштований член полтавської ложі «Любов до істини» В. Лукашевич у 1819 р. заснував таємне Малоросійське товариство. До нього вступили українські дворяни С. Кочубей, Г. Тарновський, П. Капніст та ін. Це вже була громадсько – політична організація. Вона прагнула піднести освітній, культурний і політичний рівні народу, об’єднати його навколо ідеї скасування кріпацтва, обмеження влади царського самодержавства. І головне, товариство ставило за мету будь – що домогтися державної незалежності України. Це зафіксував «Катехізис автономіста», укладений В. Лукашевичем.

            Щоб утвердити ідею державності у свідомості народу, члени товариства поширювали знання про славне козацьке минуле, про державницькі традиції українського народу. Товариство мало зв’язки з польським патріотичним товариством і з Південним товариством декабристів. Василь Лукашевич після розгрому декабристського руху був під довічним поліцейським наглядом у своєму маєтку у Борисполі. Незважаючи на те, що в цілому товариство не виробило чіткої програми дій, воно засвідчило активізацію національного руху в Україні, його поява свідчила про зародження організованої політичної опозиції самодержавству.

           Масонство не задовольняло рішуче налаштованих російських дворян. Тому водночас зі створенням масонських лож, вони організовувалися в таємні опозиційні політичні товариства, які мали за мету змінити чинний суспільний і політичний лад. Тереном розгортання політичних таємних товариств декабристів ( за російською назвою місяця грудня – «декабрь», у якому вони виступили проти самодержавства, рух отримав назву «декабристський») стала й Україна.

           Спочатку в 1815 р. у кам’янці  - Подільському виникла таємна організація «Залізні персні». Товариство, лідером якого був В. Раєвський, об’єднувало прихильників ліквідації кріпосницьких порядків і запровадження республіканської форми правління. Але через рік під загрозою викриття товариство само розпустилося.

           Таємні офіцерські організації були в той час і у Петербурзі («Союз порятунку», 1816 р.), і у Москві( «Союз благоденства», 1818 р.)

          У 1821р. декабристи реорганізували свої об’єднання і створили два осередки: у 1821 р. у Тульчині було створено нову таємну організацію «Південне товариство», лідером якого був П. Пестель, членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. У 1822 р. у Петербурзі утворилося «Північне товариство», очолюване М. Муравйовим. Незабаром крім тульчинської управи було утворено ще дві: Кам’янську – на чолі з В. Давидовим та О. Волконським – і Васильківську, очолювану підполковником С. Муравйовим – Апостолом. Час від часу відбувалися конспіративні наради обох  товариств. Для цього використовували Контрактовий ярмарок. Хоча на нарадах обговорювали питання спільних дій, між цими організаціями були значні розходження: «Південне товариство» було радикальнішим, ніж «Північне», яке обмежувалася в своїх планах поваленням абсолютизму і встановленням конституційної монархії.

           Голова «Південного товариства» П. Пестель створив програму майбутніх перетворень – «Руську Правду», в якій докладно визначив програму дій після повалення царату. У програмі було передбачено:

-         Ліквідацію кріпосництва;

-         Встановлення республіканського ладу;

-         Безплатне наділення селян землею з державного фонду.

«Руська Правда» проголошувала знищення станів, рівність громадян перед законом, свободу слова, друку, віросповідання, передбачала ліквідацію військових поселень, скорочення строку служби в армії. Верховну законодавчу владу мали здійснювати Народне віче, виконавчу – Державна Дума, нагляд за виконанням законів – Верховний собор. Не зважаючи на радикальну спрямованість, конституція «Південного товариства» не передбачала відокремлення України від Росії й створення суверенної Української держави.

           У 1823 р. у Новограді – Волинському засновують третю організацію – «Товариство об’єднаних слов'ян», засновниками якої були брати Борисови. У програмних документах товариства – «Правилах» та «Клятвенній обіцянці» проголошувалося скасування кріпацтва і встановлення демократичного республіканського ладу. Товариство висунуло ідею визволення усіх слов'янських народів від царського самодержавства та об'єднання їх у федерацію слов’янських республік. Проте створення української держави як окремого члена цього союзу члени товариства не передбачали. У 1825 р. товариство ввійшло до складу «Південного товариства», реорганізувавшись у «Слов’янську управу» з центром у Новоград – Волинському.

           Програмні документи декабристів свідчили, що хоча українські землі і були головною ареною діяльності організацій, «українське питання» вони фактично ігнорували. Засобом зміни суспільно – політичного ладу декабристи вважали захоплення влади внаслідок повстання військових частин, арешту і навіть фізичного знищення царської сім’ї.

          Декабристи планували повстання на весну 1826 р., коли Олександр і мав прибути з інспекційною метою у війська, розміщені в Україні. Проте раптова смерть царя  та викриття змови змусили їх діяти негайно. 14 грудня 1825 р., у день складання присяги новому цареві Миколі І, у Петербурзі «Північне товариство» підняло повстання. Повстання було придушене, оскільки не було як слід підготовлене. Поразка Петербурзького повстання змусила керівників «Південного товариства» прискорити виступ, до якого вони також не були готові. Висланих до Києва ї, Житомира та ін. міст представників «Південного товариства» було заарештовано, 13 грудня 1825 р. заарештовано П. Пестеля. Повстання Чернігівського полку, яке почалось 29 грудня 1825 р. очолив С. Муравйов – Апостол. Помилкою було те, що вони не пішли відразу на Київ. А очікували три дні, шукаючи спільників, і не знайшли їх. 2 січня 1826 р. Чернігівський полк вирушив із василькова в напрямку м. біла Церква. Повстанці були розгромлені регулярними частинами. Повсталі були розгромлені біля с. Устимівка та Ковалівка Васильківського повіту.

       Понад 50 офіцерів і солдатів було вбито й поранено, решту – заарештовано. П’ятьох членів «Південного товариства»  – С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева–Рюміна, П. Пестеля, К. Рилєєва, М. Каховського  було повішено, солдатів покарано шпіцрутенами і переведено до інших полків, багатьох заслано до Сибіру, або в діючу армію на Кавказ.    

    Програмним документом революційного перевороту став написаний напередодні «Маніфест до всього народу», який передбачали опублікувати негайно після повстання. В цьому документі викладались напрями тих перетворень, які мали здійснитись в разі успішного його завершення. «Маніфест» оголошував «знищення колишнього правління». Тобто царський уряд позбавлявся влади, самодержавство ліквідовувалось. Встановлювалась «рівність всіх станів перед законом», свобода слова, друку, вірувань, занять, про ліквідацію рекрутчини, військових поселень, подушного податку. Для розв’язання питання про майбутній політичний устрій скликались установчі збори, які мали також вирішити долю царя та його сім’ї, питання про землю для селян. Цей маніфест мав бути обнародуваний за згодою і від імені Сенату, який у крайньому разі треба було  змусити це зробити.

      Незважаючи на поразку повстання, декабристи лишили глибокий слід в історії визвольного руху, адже вони не тільки задумали, але й організували виступ проти самодержавства зі зброєю в руках. Ідеї, в ім’я яких вони повстали, - знищення самодержавства та ліквідація кріпацтва, – на довгі роки залишались основними завданнями визвольного руху в Україні і Росії.

          

Рейтинг:

{[['']]}